Як живуть курорти Азовського моря в окупації

На жаль, наразі все узбережжя Азовського моря в межах Херсонської, Запорізької та Донецької областей України захоплене російськими військами. На курортах, де щоліта відпочивали мільйони українців, цього року безлюдно. У кожного з них своя історія життя в окупації, і скоро, ми впевнені, буде своя історія визволення.

Бердянськ

Колона ворожої техніки зайшла до курортного міста 27 лютого. З того часу життя тут завмерло. З весни місцеві мешканці живуть без газу, без українського мобільного зв’язку та інтернету. Більшість магазинів розграбовані та закриті, а в тих, що працюють, мізерний асортимент та космічні ціни.

Курортний сезон, хоч би як намагалися його зображати загарбники, не відбувся. На пляжах, що поросли травою, лише зрідка з’являлися нечисленні відпочиваючі, переважно з місцевих. Це не дивно: охочих відпочивати з військовими вертольотами, що літають над головами, і під акомпанемент постійних вибухів і детонацій немає. Причому далеко не всі «бавовни» у Бердянську — заслуга ЗСУ, які майстерно знищують бази, командні пункти та склади росіян. Часто їх причина — криворукість, недоумкуватість і безладність самих окупантів.

Відчувши вразливість, тимчасові господарі Бердянська відіграються на тутешньому населенні: вламуються до будинків, проводять обшуки, перевіряють документи. А заразом обманом намагаються збирати особисті дані містян та роздавати російські паспорти, поспіхом готуючи «референдум». Але послання від партизанів, які з’являються на вулицях міста все частіше, нагадують, що Бердянськ — це Україна. І нею залишиться, скільки і яких би фіктивних «голосувань» не проводили окупанти.

Кирилівка

Перший місяць війни Кирилівка прожила у неспокійному очікуванні. Здавалося, вона нічим не цікава загарбникам, і тут вони не з’являться. Але 25 березня росіяни зайшли до курортного селища. З приходом тепла на місцевих базах мали з’явитися відпочиваючі, але натомість розмістилися «Гради» та інша військова техніка рашистів. Самі окупанти зайняли дві сучасні бази відпочинку на косі Пересип.

Влітку в Кирилівці працювали не більше десятка готелів, та й ті здавали номери ледь не вдвічі дешевше ніж зазвичай, щоб привабити хоч якусь кількість туристів. У селище приїжджали, в основному, жителі сусідніх Мелітополя та Енергодару, де ситуація набагато важча, і вже точно не заради відпочинку. У результаті колись жвавий курорт перетворився на привид: безлюдні пляжі, порожні вулиці, забиті віконниці магазинів і кафе, величезні кістяки атракціонів у законсервованому аквапарку.

Але відсутність відпочиваючих — не єдина біда місцевих підприємців. Самопроголошена «влада» Кирилівки загрожує «націоналізувати» бази, готелі та інші комерційні об’єкти, якщо їхні власники не перереєструють свій бізнес у Росії. А ті, чиї господарі виїхали, просто відбирають, привласнюючи землю та майно.

Після того, як на аеродромі Мелітополя з легкої подачі ЗСУ стала регулярно траплятися «бавовна», росіяни почали перетягувати техніку до Кирилівки, перетворюючи курорт на чергову військову базу. За місяць окупанти стягнули в селище купу Z-металу, сподіваючись, що тут будуть недосяжні для ЗСУ. Але дарма. Дві «бавовни» — і техніка РФ злетіла у повітря. Не допомогли і десятки одиниць ППО та засобів радіоелектронної боротьби, які загарбники, зазвичай прикриваючись мирними мешканцями, розмістили прямо у дворах приватних будинків. На всіх їх незабаром чекає та сама доля.

Арабатська Стрілка та Генічеськ

Арабатська Стрілка, яка бере початок з Кримського півострова, стала одним із коридорів, якими російські війська заходили на материкову Україну. Вона та сусідній Генічеськ були захоплені у перші години повномасштабного вторгнення. На початку літа колись переповнений курорт перетворився на безлюдний острів.

Окупанти, які захопили кілька великих баз відпочинку та пляжних комплексів у Генічеській Гірці, намагалися влаштувати курортний сезон, буквально під дулом автомата змушуючи власників туристичного бізнесу відкриватися. Але влітку на Арабатській Стрілці та в Генічеську було незвично порожньо і тихо: працювали лише деякі готелі та кафе; пляжні атракціони, аквапарк і дельфінарій так і не відкрилися — нема для кого.

На пляжах — нечисленні місцеві та приїжджі, в основному з Херсона та Нової Каховки, де ситуація стає все гарячішою. Хоча і на самих курортах її складно назвати спокійною: до Генічеська регулярно долинають звуки вибухів із сусідніх населених пунктів, вулицями снує російська техніка, у небі гримлять військові гелікоптери. А над Арабатською Стрілкою регулярно можна спостерігати ворожі ракети, які запускаються з моря або Криму по українським містам.

Як і на інших окупованих територіях українського півдня, загарбники намагаються сфабрикувати у Генічеську та на косі подібність референдуму про приєднання регіону до росії. Але місцеві партизани успішно протидіють цим планам.

Приморськ

Ворожа техніка заїхала в курортне місто на початку березня, відтоді, незважаючи на відчайдушний опір місцевих жителів, воно залишається в окупації. Курортний сезон у Приморську цього року навіть не намагалися організовувати. Місто, яке завжди славилося своєю безтурботністю та спокійною, розслабленою атмосферою, зараз виглядає страшно порожнім і неживим. Чимало містян виїхали на підконтрольну Україні територію, а курортники цього літа, зі зрозумілих причин, не приїхали. Пляжі та бази відпочинку порожні, працюють лише кілька магазинів, українського мобільного зв’язку та інтернету практично немає.

Але ті, хто залишився в Приморську, незважаючи на тиск російських окупантів, сподіваються на краще і вірять, що місто біля моря незабаром буде звільнено.

Курорти Донецької області: Урзуф, Мелекіне, Білосарайська коса, Ялта, Юр’ївка

Курорти Мангуського району Донецької області — Урзуф, Мелекіне, Білосарайська коса, азовська Ялта, Юр’ївка — перші місяці повномасштабного російського вторгнення знаходилися у своєрідній сірій зоні. Поблизу них не велися бойові дії, тут ще не було російських військ, тому тут, на узбережжі, нерідко ховалися маріупольці, які змогли вирватися з-під цілодобових бомбардувань.

З приходом літа окупанти намагалися проводити тут курортний сезон, запрошуючи до моря відпочиваючих з так званих «Л/ДНР», але насправді перетворили узбережжя на один великий цвинтар. Сюди, до Мангуського району, росіяни звозили тисячі тіл убитих ними ж мешканців Маріуполя та сусідніх населених пунктів, перезахоронюючи їх у численних братських могилах. У результаті пляжі порожні, а працюючі готелі та кафе можна було перерахувати на пальцях. Порожнім узбережжям розгублено бродили члени сімей російських військових, яких вони встигли сюди звезти. Але не довго. Після перших вибухів у Криму вони терміново ретирувалися з донецьких курортів.

Степанівка Перша та Приморський Посад

Степанівка Перша та Приморський Посад — два невеликі курортні села, розташовані між Кирилівкою та Приморськом. Вони не такі популярні, але щороку тут також проводили літню відпустку українці, які приїжджали за спокійним недорогим відпочинком. У березні ці селища, як і все азовське узбережжя, потрапили під окупацію. З того часу інформації про стан справ у Степанівці Першій та Примпосаді немає. Що, втім, саме собою є гарною новиною.

Українські курорти Азовського моря у 2022 році вимушено пропустили сезон. Але до наступного літа обов’язково будуть звільнені і чекатимуть туристів.